Спогади політв'язнів
Ольга Іванівна Швагрун народилася в 1928- році на хуторі Медушів біля села Лопавші Мkинівського1 району Рівненської області. Волинь у вересні 1939 року радісно зустрічала радянських солдат. Двоюрідний дід Ольги Іванівни виставив на стіл перед двома радянськими офіцерами, які зайшли до хати, найкращі закуски і вина. Офіцери не відмовлялися від їжі, але, коли прощалися, сказали: «Дуже вам вдячні, але більше такого не робіть, а то скажуть «куркуль». Все заберуть, а вас вивезуть у Сибір». Це дуже схвилювало дідуся і він поділився з родичами отриманою інформацією.
Арешти розпочались у лютому 1940 року. Перші жертви були вивезені до Сибіру.
Наприкінці червня 1941 року, коли радянські вiйська відступали, знищувалися майже всі в'язні дубнівської тюрми. Iх розстрілювали в коридоре через «кормушки», а на IV поверсі через «кормушки» кидали гранати.
Німецькі окупанти почали створювати поліційні підрозділи з місцевого населення. Українці, отримавши зброю, йшли в ліси і приєднувались до загонів УПА, які почали формуватися. Тоді окупанти" створили каральні загони з фолсдойчiв і поляків. Воні налітали на: села і грабували.
Загони УПА розгромили каральні загони і до кінця 1943 року контролювали майже, всю Волинь.
Після повернення, в березні 1944 року, радянських військ вже не було торжества радості. З перших же днів почались арешти.
Батько Ольги Іванівни помер перед війною і вона залишилася на господарцi з матір'ю Оленою А'ндрііївіною Швагрун (1910—1982 рр.). Сусід вирішив відомстити Олені Андріївні за те, що вона не хотіла виїйти за нього заміж. За Ольгою приходили декілька разів, але їй вдалося сховатись. 24. 09. 1944 року її все таки арештували і вивезли до Демидівки.
На допит її викликали через чотири дні'. Допити вів слідчий Страшко, який розмовляв російською мовою, грозив: «Если я захочу, я те6я асе равно посажу». Іноді на допити приходив слідчий Шульгацький: Це був деспот. Він бив і знущався. З Демидівки Ольгу перевели в дубнівську тюрму.
Перед Новим роком її відвезли до Київської лук'янівської тюрми. Разом з Ольгою в камері малоліток утримувались Софіія Хом'як з села Милостів Рівненського району та діївчина з Володимирецького району, яка була медсестрою в Українській Повстанській Армії.
12 березня 1945 року Ользі Швагрун виголосили вирок трибуналу військ НКВС Київської області — 10 років.
В квітні чи травні. 1945 року, дівчат перезезли до Львова у дитячу колоніію. Колонія містилась в приміщеннях колишнього1 монастиря. Дівчата працювали у швеййій майстерні.
Весною 1945 року Ольга, Софія та ще дві дівчиїни' втекли з колонії. Та Ользі не вдалося уникнути повторного арешту. Її зловили, але завідуюча не записала втечі, пояснюючи: «Вона — дитина! Вона хоче до мами!».
Через місяць Ольгу відправили на Львівську пересилку. Тіут випадково вона зустрілась з мамою і дізналась, що її арештовано. Наприкінці 1944 року Олену Андріївну засудили на 15 рсків і вiдправили в Тзйшетлfг. Попала на лісоgовал на станцію Вихорiвка. Сиділа до 1956 року.
У вересні дівчат відправили на етап. Iх везли більше місяця. Розвантажили на станції Заозерна Рибинського райо¬ну Красноярського краю. Пішки погнали я табори 8 ОЛП Краслагу.
Після трьохденного «відпочинку» дівчат розділили на бригади і відправили на лісоповал. В одну бригаду з Ольгою попала і Ганна Барик. На лісоповалі працювали Марія Щербата і Марія Буката. Обидві з Галичини.
Весною 1948 року засуджених по 58-й статті перевели до Караганди.
16 травня 1954 року Ольгу Іванівну Швагрун. викликали, на комісію і як «малолітку» звільнили. Після звільнення Ольга Іванівно поїхала до Рівного, де жила мамина сестра.
Брат Олени Андріївни — Кузьма Андрійович Чайка (1912—1974 рр.) у 1944 році був мобілізований до армії. В армії його арештували і посадили на вісім років.
Сестра Олени Андріївни — Ганна Андріївна Черешня (1917—1979 ро.) арештована в липні 1944 року, перебувала на Колимі до 1956 року. Iї чоловік — Андрій Прокопович Черешня (1914—1979 рр.) арештований у 1949 році і по цій же «знаменитій» статті засуджений. Сидів е Інті.
Вся родина Ольги Іванівни пройшла чере'З ГУЛАГ.
Записав 24, 01. 1993 р.
В. С. БІРГЕР.
м. Красноярськ.
До публікації підготував Богдан ГРОХОЛЬСЬКИЙ.
Поклик сумлiнння, квiтень 1995 року №15 (215)