«Згадуйте предкiв наших
i золотоi нитки не губiть»
Ольга Кобилянська

За офiцiйними даними в другiй свiтовiй вiйнi Україна втратила сiм мiльйонiв людей. Але зараз же по вiйнi населения зменшилось на два мiльйони. Яка була цьому причина? Репресiї окупанта. Кара за спробу боротьби за вiльне життя. Масовими репресiями охоплено не тiльки безпосереднiх учасникiв визвольних змагань – ОУНiвцiв i воякiв УПА, але вcix пiдозрiлих у симпатiї до визвольного руху. Репресiї тривали i тодi, коли збройний опiр вигас. В тюрмах, концтаборах i в засланнi опинилися coтнi тисяч, чи й мiльйони – хто то злiчить? – українцiв. Терором Москва, як то ранiше Нiмеччина, хотiла знищити опiр України. Це їй вдалося лише на деякий час. I в той, здавалось би, нiмий час сталося те, чого не було нiколи в iсторii московської iмперiї – анi за царизму, анi за бiльшовизму: по довшiй пiдготовчiй органiзацiйнiй працi в 1953 роцi по всiй ГУЛАГiвськiй iмперiї полiтичнi в'язнi застрайкували, або таки повстали до боротьби за свою волю. Вiд Караганди до Норильська, вiд Магадану до Воркути у таборах повстали полiтв'язнi й захитали цiлою системою ГУЛАГу СРСР. Та¬кого рiвночасного органiзованого повстання в СРСР нiколи не було.

Рушiйною силою цих повстань були українськi нацiоналiсти, повстанцi i просто борцi за волю народу без будь-якої партiйної приналежностi. Разом з в'язнями iнших нацiональностей пiдiйнялись вони на гулагiвську бастилiю.

Страйки i повстання мали в кожному таборi iнший хiд i тривали рiзний час. В Норильську, наприклад, в 3-му Горлагу опiр каторжникiв тривав два мiсяцi, адже тут українцi становили абсолютну бiльшiсть i були це загартованi в боях повстанцi. Велику роль вiдiграли полiтв'язнi з Прибалтики, зокрема литовцi. Активну участь брали також (малочисельнi) закавказцi i росiяни. Самовiдданiстю вiдзначилися каторжники Норильська. Про це свiдчить i такий факт: два ка¬торжники, котрим на час повстання була знята судимiсть, не вийшли на волю, а залишилися поруч з друзями в оточеному таборi й в останнiй день повстання загинули вiд куль червонопогонникiв.

Справжнiм провiдником виявився у 3-му норильському Горлазi каторжанин Данило Шумук, котрий разом з тихим i мало вiдомим загаловi Яковом Сушкевичом були органiзаторами пiдпiлля у цьому ж таборi.

Серед повсталих були чотири концтабори «ИТЛ», в т.ч. один жiночий. Вiдрiзнялися вони вiд каторжанських тим, що в цих таборах багато було «побутовикiв», а то й просто кримiнальних в'язнiв. Оргнiзатори повстань у цих таборах зазнавали тpyднoщiв не лише з боку адмiнiстративно-гулагiвської зграї, але й кримiнальних елементiв, якi були на послугах табiрного начальства. Тим бiльшу шану треба вiддати Євгеновi Грицяку, керiвниковi повстання на 4-му ИТЛiвському таборi.

Bci вони, знанi i незнанi, що повстали до боротьби за ВОЛЮ ВСlХ, гiднi пошани i пам'ятi Вiдгородженi вiд свiту колючими дротами i «залiзною завiсою», вони виграли цю боротьбу, хоч оплатили iї життям багатьох. Це був початок демонтажу каторжної системи ГУЛАГу, початок змiни репресивноi полiтики. Норильське повстання у 1953 роцi мало безпосереднiй вплив на звiльнення мiльйонiв невинно засуджених полiтв'язнiв. Про небезпечнiсть для комунiстичної влади цього бунту свiдчить i той факт, що на «розмову» до повсталих прибули з Москви: тодiшнiй нач. Гулагу Кузнєцов, а також заст. проку¬рора СРСР Вавiлов. Норильське повстання полiтичних в'язнiв – ще одна знаменна дата в нашому трагiчному й героїчному минулому.

Зона. Видання Всеукраїнського товариства репресованих.
Громадський та лiтературний часопис Всеукраїнського Товариства репресованих. 1/1992