Десятки загиблих, сотнi поранених – такий результат повстання полiтв'язнiв Норильська влiтку 1953 року
У таборi настала тривожна тиша i спокiй. Жодного наглядача, жодного начальника – невiдомiсть... Наступного дня те ж саме. Нiъто до зони не заходив, за винятком начальника табору i начальника медчастини. Вони прийшли до стацiонару, оглянули поранених i пiшли. Доглядати хворих залишилися лiкарi. Продукти i хлiб за гарантiйною нормою харчування привезли вiйськовi i передали прямо бiля ворiт.
Цього дня пiд вечiр на стихiйних зборах i на очах у начальства, що наглядало з-за дроту, було обрано табiрний комiтет у складi трьох осiб. Його призначення - пiдтримувати порядок i представляти iнтереси в'язнiв на переговорах з адмiнiстрацiєю. Головою комiтету було обрано iнженера-будiвельника, росiянина Бориса Шамаєва.
Шостого червня трапилася ще одна трагiчна подiя. Захвoрiв один в'язень, потрiбна була негайна хiрургiчна операцiя. До цього такi речi робилися десь у центральнiй лiкарнi. Сповiстили через вартових адмiнiстрацiю, що треба вiдвезти хворого до лiкарнi. Ti погодилися й забрали, а через двi години його, синього вiд побоїв i знущань, повернули вже мертвого.
Сьомого червня пicля обiду було органiзовано похорон жертв сваволi й террору. Сiм трун пронесли на плечах через усю зону. Провести в останню путь своїх побратимiв вийшли всi в'язнi табору. Поховали їx у братськiй могилi в центрi табору. Бiля свiжої могили вiдбувся траурний мiтинг. Промовцi закликали до єдностi, вимагали розслiдування i покарання винних у вбивствi безборонних людей. Пiсля похорону оформлено спiльнi вимоги i передано їх адмiнiстрацiї.
Перший тиждень минув без особливих пригод. Але всi знали i вiдчували, шо так довго тривати не може. У таборi було органiзовано цiлодобове чергування вздовж yciєї огорожi, введено чергування в бараках, вивiшено бiля баракiв металевi плити, рейки для сигналiзацiї про небезпеку. 12-го червня зранку помiтили якусь метушню за дротом, збiльшення кiлькостi охоронцiв, якiсь машини. Це насторожило. Усi повиходили з баракiв. I ось запрацювали гучномовцi на машинах. Одночасно вiйськовi вiдкрили ворота i розрiзали в кiлькох мiсцях дротяну загорожу... Через гучномовцi почали агiтувати виходити iз зони "не пiддаватися на провокацiї купки бандерiвських авантюристiв, не виконувати жодних розпоряджень самозваного комiтету". Хоч як дивно, але навiть у цiй ситуацiї тим, що вийдуть, нiчого не обiцялося. Незважаючи на це, в той день iз зони, вийшло близько трьохсот чоловiк. Це була головна табiрна елiта - начальники колон, бригадири, тi, хто пiдтримував зв'язок iз "кумом", серед них багато колишнiх власiвцiв. На шо вони розраховували - не зрозумiло. Українцiв i прибалтiйцiв вийшло дуже мало.
Пiсля цiєї невдалоi акцiї почали морити нас голодом. Усiх перевели на штрафний пайок, вiдiмкнули радiотрансляцiйну мережу i електроенергiю. Було вирiшено за всяку цiну, у будьякий спосiб передати iнформацiю у мiсто, щоб хтось все-таки повiдомив Москву. Ми вважали, що Москва нiчого не знає. Написали колективнi листи Хрущову i Берiї. Адмiнiстрацiя листи забрала i пообiцяла переслати адресатам. В'язнi написа¬ли також метровими лiтерами плакати "Нас морят голодом - сообщите Правительству!" i вивiсили на ближчих до шосе бараках. Рацiоналiзатори винайшли чудовий спосiб розкидання листiвок - за допомогою паперового змiя, якого запускали на висоту до 100 метрiв. До нього пiдв'язували пакет листiвок iз запаленим гнотом. Коли гнiт догоряв до нитки, якою були прив'язанi листiвки, вони розлiталися за вiтром. Як виявилося пiзнiше, деякi листiвки жителi Норильська знаходили на вiддалi понад десять кiлометрiв од табору. Змiст листiвок полягав у тому, щоб повiдомити Москву про подiї у таборi. Спочатку їx писали вiд руки, а потiм - за допомогою штампiв, вирiзаних на каменi чи гумi. Коли нас перевели на штрафний пайок, кiлька чоловiк оголосили голодування, серед них Доронiн - ленiнградець, син секретаря обкому КПРС. Про це було повiдомлено адмiнiстрацiї i надруковано в наших листiвках, якi летiли на мiсто. По трьох днях штрафного пайка нас перевели на загальний гарантiйний пайок. Голодуючi припинили акцiю. У цей перiод нашi спецiалiсти сконструювали маленький радiоприймач, що дало можливiсть слухати новини, адже пiсля вiдiмкнення радiотрансляцiйної мережi в таборi жодних джерел iнформацiї не було. У цей час прийшла звiстка, що Берiя - ворог народу, замаскований шпигун мiжнародного iмперiалiзму i радянський народ гаряче схвалює дiї полiтбюро щодо його знешкодження й гнiвно таврує злочинця. Зневiренi, ми навiть вiд цiєї новини нiчого доброго не чекали, але нам на якийсь час дали спокiй.
Поступово життя налагоджувалося. Було здiйснено ремонт баракiв, пiдтримувалася iдеальна чистота на територiї табору. За весь час не було жодних непорозумiнь, суперечок серед в'язнiв. Вказiвки комiтету виконувалися беззастережно. Шоб якось урiзноманiтнити табiрне життя, було проведено фестиваль народної пiснi. Виступили нацiональнi художнi колективи: українськi, росiйськi, литовськi, латиськi, естонськi, бiлоруськi. Багатьом запам'ятався вiрш згаданого вище Доронiна "Отцу комунiсту от узнiка сина", де розкрито злочинну суть тоталiтарної системи.
У липнi адмiнiстрацiя табору ще кiлька разiв закликала в'язнiв - "кончать волынку, бросать врагов социалистического строя, выходить из зоны и честным трудом зарабатывать себе свободу". Приїжджала якась комiсiя з Москви, яка навiть не зайшла до зони, щоб поговорити з людьми.
Минало коротке пiвнiчне лiто. Сонечко почало на короткий час ховатися за обрiєм. Вiдчувалося, що наближається розв'язка. У таборi готувалися до неминучого... Усi розумiли, що "руководство" не зупиниться нi перед чим. Було визначено можливi мiсця опору, заготовлено камiння, цеглу, тощо (це проти автоматникiв i бронетранспортершв!).
I ось у нiч з 3-го на 4-те серпня було помiчено, що на шосе зосереджуються вiйська, бронетранспортери. О пiв на першу за мiсцевим часом захрипiли гучномовцi i радiоточки в бараках. Пролунав наказ командуючого вiйськами Новосибiрського вiйськового округу. Пропонувалося виходити всiм з баракiв з пiднесеними руками - усякi спроби опору будуть придушенi вiйськовою силою, а через кiлька хвилин зацокотiли автомати i пролунало голосне "ура"!
Стало ясно - нашiй "волi" настав край. Люди почали виходити. Коли ми вийшли з барака, проти виходу стояв БТР i над головами лунали автоматнi черги. Нам наказали лягти. Автоматними чергами були зрiзано "государственный флаг" з чорною стрiчкою на двоповерховому барацi. Один з каторжан, що пiдхопив його, був пронизаний десятками куль. У цей час пролунали вибухи гранат бiля їдальнi. Чути було голосне "ура" бiля клубу. Так озброєнi до зубiв "защитники родины" розправлялися iз беззбройними рабами. Десь через пiвгодини все стихло, тiльки де-не-де було чути стогiн i прокляття конаючих.
Услiд за вiйськовими до зони з матюками ввiрвалися п'янi наглядачi. Вони з пiстолетами в руках товклися по головах переможених, що лежали на землi. Ше за пiвгодини пiдiйшли гордi переможцi iз золотими погонами i скомандували групами по сто чоловiк пiдiйматися. Пiд охороною автоматникiв нас почали виводити iз зони в тундру. Кожну групу в окрему балку, щоб iнших не було видно, i примушували лягати. Стрiлянини не було чути нi в таборi, нi в тундрi. Виявилося, що там же, в тундрi, влаштовано сортування в'язнiв. Коли пiдняли нашу групу, ми побачили, що тут же розташувався оперативний пункт. За столом з червоною скатертиною сидiли якiсь вiйськовi, а збоку кiлька "стукачiв". Ми пiдходили по одному до столу, а тi негiдники пiдказували "комiciї", хто є хто. Вiйськовi командували куди кому. Нас дiлили на три категорiї. Потiм виявилося, що одна категорiя, близько 300 чоловiк, була переведена до спецтабору Копец, тут же в Норильську, друга - вiдправлена десь в Караганду (з ними вже не довелося зустрiтися), а решта - бiльша частина - повернута до нашого третьего табору. Членiв комiтету по одному забирали й кудись вiдвозили. Про їхню долю нiчого не вiдомо.
У таборi ми побачили жахливу картину. Бiля медчастини на землi лежало понад п'ятдесят трупiв. Лiкарня вся заповнена пораненими. У цей день загинуло 56 чоловiк. Потiм вiд ран померло ще чоловiк десять. Отака цiна двомiсячної волi!
Наближається 39 рiчниця "миротворчої" акцiї вiйськ МВС у Норильську. До цього часу не було докладних публiкацiй про цю подiю. Хотiлося б, щоб вiдгукнулися тi, хто може розповiсти ше якiсь факти про ту давню трагедiю.
Вiчна пам'ять жертвам терору!
Кривий Рiг
Олександр Андрущак
Ориентировочно 1992 г.