Наша газета вже писала про талановитого i шанованого хiрурга Михайла Васильовича Рум'янцева, який у 30-тi-40-вi роки працював у Дунаєвецькiй районнiй лiкарнi (див. "Дунаєвецький вiсник", № 21-22 вiд 18 березня 2004 р.).
Новим пiдтвердженням i свiдченням, що це була дiйсно непересiчна особистiсть є матерiали, якi нещодавно були оприлюдненi Красноярським товариством "Меморiал" (Росiя), що займається дослiдженням iсторїi i збереженням пам'ятi про колишнiх репресованих
Наприкiнцi 2005 року на Всероciйський конкурс iсторичних праць старшокласникiв «Людина в iсторiї. Росiя XX столiття» була представлена робота учня 8 «а» класу серединьої школи лiцею № 1 iменi I.П.Китманова мiста Єнiсейська Красноярського краю Владислава Моiсеєва «Непiвладне часу. Хiрург М.В.Рум'янцев». (Керiвник - завiдуюча прес-центром Єнiсейського педагогiчного училища I.Н.Моисеєва).
Iз цього цiкавого дослiдження ми дiзнаємося про маловiдомi сторiнки життя, якi доповнюють бiографiю хiрурга i додають новi штрихи до його портрета.
Але, перш за все, кiлька слiв про те, яким чином молодий дослiдник з далекого сибiрського мiста зацiкавився життям хiрурга М.В.Рум'янцева.
«Сибiр, - пише Владислав у передмовi до своєї роботи, - завжди був мiсцем, куди висилалися iнакодумцi i небажанi для влади люди. Так було при царизмi, так залишилося i в радянськi часи. Засланi, депортованi, репресованi час вiд часу поповнювали ряди сибiрякiв, пускали корiння, залишали слiд, добру пам'ять про себе.
Селу Ярцево, яке знаходиться на територiї Єнiсейського району i славний ювiлей якого, 40-рiччя вiд дня заснування, було вiдзначено влiтку 2005 року, самою долею було визначено стати притулком, мiсцем «виправлення", новою вiхою у вiдлiку життя багатьох гiдних людей. Скiльки ще таємниць зберiгає, про скiлькох яскравих доль знає i пам'ятає Ярцево!» I саме з цiєї причини Ярцево стало мiсцем двох експедицiй в 2001 i 2004 роках для учнiв i студентiв мicтa Єнiсейська, якi займаються збиранням усних iсторичних свiдчень.
Владиславу Moiceєву пощастило бути учасником обох вищезгаданих експедицiй. «Скiльки нових, — пише вiн, - яскравих вражень, нових сторiнок пiдручника iсторiї прочитано «в живу!» Але чим бiльше я дiзнавався, тим бiльше виникало питань. Життя не дає готових вiдповiдей. Але iнодi деякi факти, якi воно нiби-то випадково тобi пiдкидає, змушують задуматися, i, можливо, якимось чином вплинути на твої особистi погляди, свiтогляд".
Таким фактом i вiдправним пунктом для його дослiдження став випадок, про який учень почув пiд час своєї першої ярцевської експедицiї. «3i спогадiв жительки села Ярцево К.Г.Шадрiної, 1927 року народження:
«Одною разу пiзньої осенi и хiрург Ярцевської районної лiкарнi Михайло Васильович Рум'янцев поїхав на виклик до села Фомка, що знаходилося за 35 кiлометрiв. У хворого виявився апендицит i лiкар повiз його в стацiонар на операцiю. Але не доїжджаючи кiлька кiлометрiв до лiкарнi, хворому зробилося так погано, що стало зрозумiло - живим його не довезти. М.В.Рум'янцев наважився на вiдчайдущний крок. Прямо на дорозi, в санях, без жодного асистента вiн зробив операцiю. Людина була врятована».
Розпитуючи жителiв села про цього лiкаря, молодий дослiдник зумiв дiзнатися лише, що ця подiя сталася на початку 50-х рокiв, i що лiкар був з числа тих, хто жив на засланнi, а також те, що це був дуже квалiфiкований спецiалiст i хороша людина..
Наступного разу, розмовляючи з жителями села Колмогорово i селища Кривляк, В.Моiсеєв почав запитувати, чи не чупи вони щось про такого лiкаря - М.В.Рум'янцева. I в рiзних мiсцях завжди знаходилися люди, якi зустрiчалися з ним, лiкувалися в нього, чи щось чули про хiрурга. Вiдгуки були лише позитивнi, i що вражало, так це те, що про Рум'янцева говорили як про якусь близьку людину чи сусiда, що живе поруч. Але ж лiкар жив тут понад 50 рокiв тому!
«Яке життя прожила людина i як його треба було прожити, щоб через пiвстолiття про тебе говорили, як про живого, не напружуючи пам'ять, не морщачи лоба вiд зусипь згадати? Що непiдвладне часу, забуттю?» - запитує юний дослiдник.
На цi фiлософськi, але дуже важливi длч кожної людини питання i спробував дати вiдповiдь учень Єнiсейської школи, взявши за приклад життя однiєї конкретної людини – хiрурга М.В.Рум'янцева. Це i стало метою його дослiдження.
Нелегкими були пошуки iнформацiї про М.В.Рум'янцева. Автор звертався до рiзних утанов Єнiсейська: Краєзнавчого Музею, державного Apxiву, вiддiлу кадрiв лiкарнi, тюрми. Нарештi довготривалi пошуки увiнчались успiхом - документальнi матерiали про хiрурга були знайденi в Iнформацiйному центрi Управлiння внутрiшнiх справ Красноярського краю, де зберiгається особова справа М.В.Рум'янцева за № 1828 та завдяки картотецi Красноярського товариства «Меморiал». (Частково цi данi були опублiкованi в статтi «Справа хiрурга Рум'янцева» в «Дунаєвецькому вiснику»).
Для тих, хто цiкавиться iсторiєю Дунаєвеччини, видатними земляками чи вiдомими особистостями, доля яких була пов'язана з нашим краем, в роботi учня з сибiрського мiста великий iнтерес представляють додатки. А це рiдкiснi свiтлини та спогади сибiрякiв, якi особисто були знайомi з хiрургом Рум'янцевим. Серед єнiсейських знайомих В.Moiceєвa та його наукового керiвника знайшлася жiнка, яка працювала з М.В.Рум'янцевим в Ярцево – 3iнаїда Якiвна Соколова, 1938 року народження. Ось iї спогади, якi доносять до нас маловiдомi епiзоди з життя хiрурга i свiдчать, що мова йде про дiйсно мужню, сильну i смiливу людину.
«В Тайшетлазi, на лiсозаготiвках, в бригадi, у якiй працював М.В.Рум'янцев, в одного «зека» стався гнiйний апендицит. На його страждання було неможливо дивитися. Летальний кiнець був неминучим. I Михайло Рум'янцев бачачи, що хворий помре, зважився на операцiю.
В барацi, в оточеннi таких, як i сам, «зекiв», вiн розжарив на вогнi ножа, обробив спиртом нитки i провiв операцiю. Потiм замicть прооперованого, який поступово одужував i деякий час переховувався, виконував його норму на лiсоповалi».
Непотрiбно доводити, що цей крок для Михайла Васильовича був надто ризикованим i якщо б про факт пiдпiльної операцiї дiзналося керiвництво табору, то невiдомо, якою була б його подальша доля.
За спогадами 3.Я.Соколової, у той час в Ярцевськiй лiкарнi працювали ще кiлька лiкарiв, якi перебували на засланнi: регiстратор Емма Андрiївна Воробйова-Револайнен (за нацiональнicтю фiнка), рентгенолог Микола Миколайович Iльїн, лiкар Лернер (його iменi та по батьковi вона не пам'ятає), лiкар Гусейнов з Баку. Зубопротезний кабiнет, у якому працювала 3iнаїда Якiвна, знаходився навпроти кабiнету Рум'янцева. Йому чомусь подобався запах пластмаси i у вiльнi хвилини вiн часто заходив до протезистiв. Михайло Васипьович особливо нi з ким не товаришував, та й не могло бути нiякої дружби та вiдвертостi в тих умовах, але вiн навiдувався саме до цього кабiнету ще й тому, що на журнальному столику тут завжди знаходилися газети. За цим столиком вiн часто вiдпочивав, гортаючи газети, нiчого не обговорюючи i не вдаючись нi до яких подробиць i нi до яких розмов.
«Це був дуже симпатичний, але разом з тим, пригнiчений життям i роками чоловiк, - згадує З.Я.Соколова, - а я - молоде дiвча, секретар комсомольської органiзацiї. Про своє життя, як i про полiтичнi погляди, вiн нiколи нiкому не розповiдав. Але одного разу вiн прийшов до нас з блиском в очах i сказав: «Зiночка, вчора по радiо я слухав симфонiю Баха чи Бетховена (я зараз точно не пам'ятаю). Нiби-то деталь, але ось вони: i благородство, i духовнiсть у поглядi, i тонкi музичнi пальцi хiрурга».
М.В.Рум'янцев виїхав з Ярцево в 1956 роцi. Зiнаїда Якiвна це добре пам'ятає - у неї саме народилася донька Люба, яка постiйно плакала i Михайло Васильович рекомендував якнaйчacтiшe iї купати.
А ось спогади З.В.Хромих, 1930 року народження, яка працювала в Яpцeвcькiй лiкарнi санiтаркою:
«Михайло Васильович був дуже хорошим лiкарем. Bci його любили. Вiн часто пiсля операцiї приходив до хворих довiдатися про їx стан. Вiн був дуже простим, культурним чоловiком. Нiколи не покрикував на нас, санiтарок. Жив скромно i тихо у флiгелi, при лiкapнi. Виїхав до Києва, де, як кажуть, помер вiд раку».
Свою конкурсну роботу сибiрський школяр В.Моiсеєв закiнчує словами, якi не можна не процитувати:
«Що є непiдвладним часу, забуттю? Що дозволило окремiй людинi в iсторiї, пiщинцi, не канути в небуття? Про М.В.Рум'янцева в Ярцево пам'ятають до цього часу (додамо, пам'ятають про нього i в Дунаївцях!). I нехай ця пам'ять неповна, епiзодична, уривчаста – ця Людина прожила своє життя недаремно. Прожила iз високим професiоналiзмом i людянiстю в ycix iї проявах. Як вiдомо, душевне тепло з часом не старiє i є непiдвладним забуттю. Якщо бути коротким i висловити це одним словом, то мова йде про гуманiзм. Це те, що дозволяє суспiльству виживати i рухатися уперед».
I останнє, про що хотiлося б сказати. Копiю конкурсної роботи Владислава передано для зберiгання до мiсцевого краєзнавчого музею, а голова Єнiсейського району Красноярського краю дав свою згоду i пообiцяв посприяти встановленню меморiальної дощки на будинку Ярцевської лiкарнi з написом, що тут, пiд час заслання, працював видатний хiрург i гуманiст Михайло Васильович Рум'янцев.
Сергiй Феодосьєв
«Дунаєвецький вiсник» (г.Дунаевцы, Хмельницкая обл.,
Украина),
№ 31-32 (10010-10011), 27 квiтня 2006 р.